Пастка для ворога

Гучна музика неприємно пронизувала слух, а погляд весь час наштовхувався на сп'янілі танцюючі тіла. Ніколи не любила нічні клуби, але сьогодні дівоча вечірка у моєї сестри і я змушена терпіти ці знущання над собою. Інна, на відміну від мене, обожнювала такі розваги й почувалася тут як риба у воді. Випивши черговий коктейль, наречена запросила мене на танцмайданчик, який переливався різними барвами світлових прожекторів. Рухаючись в такт музики та відтворюючи плавні жести, я помітила як несподівано з`явилася яскрава біла сфера.

З неї вискочила дивна істота, що стояла на двох лапах та виглядала когось у натовпі. Голова нагадувала здоровезного бульдога чи шарпея, з такими ж глибокими зморшками, трикутним носом та вухами, чорними очима та гострими зубами. Невеликий горб на спині не робив тварину сутулою, а чотири руки, які виходили з плечей, гармонійно пасували всьому масивному двометровому тілу, яке впевнено трималося на двох величезних лапах. На тварині були одягнуті короткі чорні штани, що нагадували бриджі, та щось на зразок футболки з чотирма прорізами для рук. Не довга сіра шерсть виднілася лише на ногах та невеликому хвості, для якого знайшлася дірка у штанах.

Побачивши це створіння, одразу захотіла поглянути на костюмерів, які вигадали таке. Істота, наче почула цю думку і швидкими кроками наблизилася до мене. Декілька секунд вона уважно вдивилася в моє обличчя, а потім нахилилася і я відчула на своїй шиї холодний ніс. Тварина вдихнула аромат моїх парфумів, відхилилася та зморщила носа. Зблизька цей костюм виглядав дуже реалістично, якби зустріла таке створіння на вулиці, то одразу тікала б.

Помітила як зі сфери вийшли троє хлопців та дівчина. Навколо них одразу утворився натовп і всі бажали видовища. Дівчина поцілила в істоту з дивного пістолета яскравою кулею, а двоє хлопців підхопили її ззаду. Пес усім тілом повалився на хлопців, які затягнули його у сферу. Цей виступ здався мені дивним, проте глядачам сподобалося, оскільки почулися гучні оплески.

Мою увагу привернув надзвичайно вродливий хлопець, який теж вийшов зі сфери та не відводив погляду від моїх очей. Високий, волосся кольору вугілля вигідно підкреслював чорний костюм, який складався з довгої жилетки з трикутниками на кінцях, штанів та масивних черевиків. З-під широкого поясу виднілися два кинджали. Глибокі сині очі незвично виглядали на фоні смуглявої шкіри. Загадковості надавала коротенька щетина на всі щоки.

Він наче закляк та уважно розглядав мене. Від його пильного погляду моїм тілом пробіглося тепло, а над серцем, що почало шалено калатати, шкіра залоскотала. У цьому чоловіку було щось таке, що сильно приваблювало мене. Помітила як у прекрасного незнайомця у грудях засвітилося коло, напевне від підсвітки мобільного телефону, що схований у кишені. Дивно, що засвітилося коло, чому ж не прямокутник? Проте це зовсім швидко перестало хвилювати мене, оскільки він впевнено підійшов, простягнув руку та промовив:

- Йди за мною.

О, тепер зрозуміло, що це за аніматори. Схоже хтось додумався запросити на дівочу вечірку особливих хлопців для танців. Такий дивний одяг і його рельєфне тіло підтверджувало мою теорію, але роль собаки я так і не оцінила. Поспішила відмовитися:

- Наречена вона, – кивнула рукою на сестру: – візьміть її.

Не хотілося бути в центрі уваги, а тим більше підозрювала, що попереду чекає палкий танець. Але незнайомець, не чекаючи згоди, схопив мене за руку.

- Мені потрібна ти.

Від його голосу по спині пробіглися мурашки. Інна, підбадьорюючи мене, майже виштовхнула в обійми хлопця, що впевнено повів до загадкової сфери. Мої ноги наче знайшли нового господаря, беззаперечно слухалися мого супутника та самі попрямували за ним. Опинившись біля кулі, мої очі засліпило яскраве світло. На своїй талії відчула руку незнайомця, від дотику якого тіло наповнилося теплом. Він нахилився та промовив на вухо:

- Заплющ очі та довірся мені.

Довіритися буде складно, проте світло було таким яскравим, що очі стулилися самі. Слухаючись цього незнайомця, наосліп прямувала за ним. Ми зупинилися і він міцніше обійняв моє тіло. В голові запаморочилося, стало важко дихати, ноги підкосилися і я ледь не впала, проте сильні руки хлопця не дозволили цьому статися. Почула його заспокійливий голос:

- Дихай глибше. Вдих – видих. Перший раз завжди так, далі буде простіше.

Нормалізувавши моє дихання, він дозволив розплющити очі. Я побачила простору кімнату в якій взагалі відсутні меблі. Голова все ще паморочилася, тож мене обережно розмістили на невеликому дивані, що все-таки знаходився позаду. Увагу привернув чоловік у костюмі собаки. Мій супутник підійшов до тварини, оглянув її та наказав рудоволосому чоловіку з зеленими очима та невеликою бородою і такій же рудоволосій дівчині:

- Відведіть в ізолятор, пізніше допитаємо.

Вони ще щось говорили, та я не почула що саме, оскільки мене відволік хлопець з коротким русявим волоссям та карими очима:

- Випий це, полегшає. – Він простягнув склянку з зеленою рідиною та неприємним запахом. – Акентус! Скажи «Акентус».

- Акентус? Це так напій називається? – перепитала я. Хлопець невпевнено кивнув і я спорожнила склянку. Смак був дивним, але не противним, з кислинкою. Зап`ястя лівої руки сильно засвербіло, не стрималася і почухала його. Раптом усвідомила який красень перед мною. У тілі вирували неймовірні почуття та захоплення ним. Одразу захотілося заховатися з хлопцем якомога далі від усіх і залишитися на одинці. До мене підійшов мій попередній супутник та поцікавився:

- Як тебе звуть, красуне?

Красуня? Ні, я звичайно не потвора, але красунею себе не вважала. Смуглява шкіра, широкі брови та пухкі губи, як того вимагала сучасна мода, чорне волосся, що сягало нижче поясу та сині очі. Така зовнішність у мене від батьків, адже мати була українка, а батько – араб. Завдяки такому поєднанню народилася я – смуглявка з синіми очима, що часто викликала здивування. Тихо промовила своє ім`я:

- Адріана.

Хлопець познайомив мене з іншими. Його звали Кірос, парубка який дав мені напій – Джорах, рудоволосого – Лукас, а дівчину Кассандра. Це, мабуть, їхні сценічні імена, дивно, що не назвали справжні. Всі зацікавлено дивилися на мене і я не витримала:

- Ми у підсобці? Можете повернути мене в зал, вже полегшало.

Зловила нерозуміння на обличчях. Вони переглянулися між собою і Кірос промовив:

- Ти не в клубі. Ми в іншому світі який існує паралельно Вашому. Потрапили сюди через портал, який ти назвала сферою.

Не пам’ятаю, щоб таке озвучувала, але більше хвилював цей розіграш який явно затягнувся. Джорах взяв мене за руку та з вдячністю звернувся до Кіроса:

- Ви привели мою дружину, як же Ви знали? Звичайно в тому, що Ви сильний маг я не сумніваюся, але щоб так відчувати - вражаюче.

Той невдоволено буркнув:

- Про що ти говориш? Я привів свою дружину, між нами виник зв`язок і руна на моєму тілі це доводить.

Джорах винувато опустив очі та доторкнувся до моєї руки демонструючи присутнім моє та своє зап’ястя, на яких чітко виднілося синє коло з візерунками в середині. Малюнки були ідентичні на наших руках. Навіть не помітила коли встигли його нанести. Кірос, немов не вірячи своїм очам, уважно дивився на руки й врешті вибухнув гнівом:

- Цього не може бути, вона ж моє віддзеркалення і як ти поясниш руну на моєму тілі?

Він розщепив жилетку і всі побачили зелене коло з сімома лопатями на шкірі в області серця. Воно було схоже на те, яке прикрашало мою руку, але дещо відрізнялося. Кассандра вражено зойкнула, ніби побачила щось неймовірне. Хлопець наблизився до мене та грізно навис над мною:

- Негайно покажи чи немає у тебе такої ж руни.

Мене обурила його нахабна поведінка, демонструвати зону декольте оточуючим не хотілося. Попри мою відмову Кірос, всупереч моєму запереченню, надірвав зелену сукню та пильно вивчав бажане місце. Я намагалася закрити своє тіло руками, але чоловік сильно схопив їх і поглядом продовжував щось шукати:

- Де твоя руна? Я ж бачив як вона світилася, не міг же схибити.

На такі дивні слова хлопця я відреагувала майже криком:

- Немає в мене ніякої руни й ніколи не було. Дай мені у спокій. Твоя поведінка неприйнятна.

Він відпустив мої руки та ображено розвернувся, повільно віддаляючись. Видно, що чимось засмучений. Я підібрала тканину розірваної сукні та намагалася сховати пікантне місце. Джорах сів ближче до мене:

- Мабуть, Ви помилилися і взяли не ту дівчину. Хай там як, я вдячний за це, адже тепер моя суджена тут.

При цьому знову ніжно взяв мене за долоню. Не розуміла що відбувається, тому вимагала пояснень:

- Хтось мені розповість, що відбувається?

Кірос різко розвернувся та промовив:

- Робіть з нею що хочете, очевидно у Вас тепер новий напарник. У мене є важливіші справи, оскільки в Адріани немає моєї руни, то вона мені не цікава.

Після цих обурливих слів перед чоловіком виникла яскрава сфера і він зник у ній, нічого не залишивши після себе. У них дивовижні спецефекти, але потрібно повертатися до реальності. Я почала вимагати:

- Відведіть мене до залу, ця вистава затягнулася.

Кассандра змахнула рукою і біля неї з`явилося широке бежеве крісло. Від несподіванки я здригнулася. Вона зручно вмостилася в ньому та нарешті почала відповідати на мої запитання. Знову стверджувала, що я в паралельному світі й вже не повернуся. Руна на моїй руці – подружня. Така сама з`явилася у Джораха, отже ми вже одружені. Такі руни виникають самі у будь-якому місці на тілі й ніколи не зникають, вони поєднують людей які створені одне для одного. Зазвичай подружжя схоже зовні, як от вона з Лукасом, проте це необов’язково. Їхні руни червоного кольору знаходилися на плечі. Кірос засмутився, бо думав, що я його дружина, наша зовнішність трохи схожа. Руни з`являються лише тоді, коли майбутня пара зустрічається вперше, і те що вона виникла у нього на грудях свідчила про те, що його суджена залишилася десь у моєму світі.

Як стверджувала Кассандра це світ магії та технологій. Подружжя володіло спільною силою. Вона з Лукасом маги вогню, ця стихія повністю підкорялася їм. Кірос – найсильніший маг, ніхто не може використати магію на ньому, він просто її не піддається. Сам уміє викликати електричний струм, читати думки й це далеко не межа його можливостей. Про решту дівчина змовчала. Якби він знайшов свою дружину, то його сила тільки б збільшилася. Саме тому він так розлютився коли зрозумів, що переплутав мене з нею.

Всі крім Кіроса були охоронцями. Яскрава сфера через яку я потрапила сюди називалася порталом. Саме так люди у цьому світі пересуваються на значні відстані. Собака, яку я бачила насправді нарп. Як я зрозуміла інша розумна раса, суміш собаки та людини, дивне поєднання. Вони живуть окремо на ізольованій території, оскільки полюють на людей. Нарпи навчилися користуватися порталами та оминати захисну сферу, що обмежувала їхнє пересування і вбили велику кількість населення. Для цього існували охоронці, вони полювали та нищили нарпів, захищаючи від них людей.

Все сказане нею здавалося мені казкою. Не вірилося в почуте. Тоді Кассандра на доказ правдивості своїх слів у долонях створила вогняну кулю та одразу знищила її. Все одно я їм не вірила, здавалося це чийсь поганий жарт, але вирішила підіграти:

- Отже, мене без мого дозволу видали заміж?

Почувши таке Джорах скривився. Він поглянув мені в очі та схопив сильніше мою руку:

- Я теж дозволу не давав, якщо ти про це. Руни не виникають просто так і я тебе вже кохаю та знаю, що ти це саме відчуваєш до мене. Ми не здатні мати почуття до когось іншого крім своєї пари, то ж від сьогодні ти моя дружина і я надзвичайно щасливий цьому.

Була ошелешена таким зізнанням. Чи відчувала я щось до Джораха? Безперечно так, але не впевнена, що це кохання. Вирували якісь двоякі почуття з якими доведеться розібратися. Щоб пересвідчитись, що це не жарт вирішила запитати:

- Якщо ти маг, то зустрівши мене твоя сила зросла? У такому випадку у мене теж вона є?

Він ніжно посміхнувся і від його посмішки стало тепло на серці. Починаю вірити у своє кохання до нього. Отримала пояснення:

- Так, ти теж маг і матимеш таку ж силу, що й у мене, але трохи згодом. Через декілька днів або трохи довше, це індивідуально для кожного мага. Просто зазвичай люди уже володіють магією, а ти жила у світі без неї, тож не знаю коли проявиться сила.

Вдале пояснення, саме таке, щоб я не змогла перевірити правдивість їхніх слів. Тоді я спробувала ще раз схитрувати:

- А яка в тебе сила?

Джорах підвівся та натиснув собі на пояс. Його жилетка зникла і він, демонструючи свій спортивний торс, розвернувся до мене спиною та промовив:

- Я людина – метелик. – З його спини виросли червоні великі крила з чорними лініями, що сягали майже до п’ят та нагадували крила метелика. Це було неймовірно красиво. Не стрималася та підійшла ближче. Невпевнено запитала:

- Можна доторкнутися до них?

Джорах з посмішкою на обличчі відповів:

- Тобі можна все, ти ж моя дружина.

Від його слів стало ніяково, досі не вірилося, що мене видали заміж. Я обережно доторкнулася до них. Вони були гладкими. Уважно придивилася до місця звідки вони росли, і схоже крила були справжніми. Поки я дивувалася побаченому Лукас, розсівшись на дивані, розповідав:

- Ти матимеш не тільки крила. Володітимеш магією, зможеш накладати закляття та виконувати різні ритуали. Оскільки Кірос сказав, що тепер ти наша охоронниця, то ласкаво просимо в команду. Ми живемо тут разом, у кожного своя кімната. Зараз ніч, тож Джорах проведе тебе до Вашої.

Мене одразу охопив страх. Не хотілося жити в одній кімнаті з незнайомцем, навіть якщо він і дуже привабливий, і взагалі, не бажала тут залишатися:

- Я б хотіла повернутися додому. Відкрийте портал і я собі піду.

Кассандра заперечно похитала головою:

- Ми не можемо створювати портали у Ваш світ. Його відкрив нарп, ми просто вирушили за ним, щоб спіймати, самі не знали де опинимося.

- То може знову хай відкриє, я його попрошу.

На таку мою пропозицію охоронці переглянулися і Джорах сховавши свої крила та демонструючи абсолютно нормальну спину, промовив:

- Адріано, вони тварини. З ними не можливо домовитися, нарпи хоч істоти й розумні та харчуються нами. Для них ми просто їжа.

Мене охопив розпач. Я не могла залишитися тут. Там мої батьки, сестра у якої через три дні весілля, друзі, робота, все моє життя і не хотілося з ним прощатися. Має ж бути якийсь вихід. Запевнили, що його нема і я застрягла у цьому світі. Обіцяли завтра все показати, а сьогодні час спати. Мій названий чоловік хотів проводити до нашої спільної кімнати, проте я попросила:

- А можна мені поки що пожити окремо? Просто для мене це все складно, у моєму світі не одружуються одразу з незнайомцем. Проходить рік чи два, а то може й більше перш ніж пара укладає шлюб. Перед тим вони ходять на побачення, пізнають одне одного. У Вас якось швидко все це.

Джорах невдоволено поглянув на мене та буркнув:

- Ви особисто шукаєте свою істинну пару і часто помиляєтеся, а за нас це роблять руни. Прислухайся до свого серця, невже ти не кохаєш мене?

Я задумалася. Не знаю, що відчуваю до нього. Думала, що кохання це трохи більші почуття ніж ті, що вирують у мені зараз. Вирішила сказати правду:

- Я не знаю. Мені потрібен час, прошу дай його і не тисни на мене.

Джорах гнівно посопів та мовчки покинув кімнату. На щастя мене підтримала Кассандра, вона запропонувала, щоб поки я пожила у вільній кімнаті за що я була дуже вдячна. Дівчина підвела мене до невеличкої панелі, що була закріплена на стіні. Натиснувши якісь кнопки, наказала дивитися на червону цятку, що я і зробила. Мою сітківку ока просканували. Кассандра пояснила:

- Тепер ти отримала доступ до усіх функцій цього будинку як повноправний господар.

Ми рухалися коридором поки не зайшли в простору пусту кімнату без вікон, двері до якої автоматично відчинилися. Зі стелі падало світло, хоч люстри не було. Охоронниця продовжувала:

– Дім чудово технологічно оснащений. Ти, мабуть, помітила відсутність меблів, але це не так. Варто лише уявити й вони з`являться.

Вона змахнула рукою і в центрі кімнати виникло кругле ліжко з простирадлами та подушками. Але це були не всі дива на сьогодні. Стіни кімнати могли змінюватися у кольорі, на них зображаються різні пейзажі, одне бажання і ми вже біля водоспаду з якого з великою силою стікає вода. Наче великий телевізор на всіх стінах і стелі, дуже реалістично. Побачити, що робитися за будинком теж дозволяли стіни які перетворювалися на великі панорамні вікна. Їх можна було змінювати у розмірах, вони виникали на будь-якій стіні, стелі чи підлозі. Як я зрозуміла за допомогою камер чи чогось подібного вони показували справжні події надворі. Зараз у вікнах було видно зоряне небо та п’ять супутників. Це дивовижно, на Землі тільки Місяць, а тут цілих п’ять! Вони відрізнялися за розмірами та яскравістю. Кассандра повідомила, що ближче до ранку видно усі сім супутників, саме стільки їх мала ця планета.

Ванна була одна на чотири кімнати, якщо її двері світилися червоним, то це означало, що там хтось є. Такі технології вражали. Схоже у цьому світі не так погано, як я думала, але залишатися все одно не хотілося. Моя нова подруга ввічливо попрощалася:

- Якщо щось буде потрібно - звертайся, наша з Лукасом кімната он там, а сусідня, то Джораха – вона показала на білі розсувні двері, які нагадували ліфт, в кінці коридору.

- А Кірос теж тут живе? – несподівано для себе поцікавилася я. Чомусь хотілося дізнатися про нього більше. Дівчина здивовано перевела на мене погляд:

- Кірос? Ні, він же не охоронець, має власний дім. Просто допомагав нам спіймати нарпа.

- А хто він?

Кассандра, трохи завагавшись, все ж промовила:

- Поки не можу тобі сказати його посаду. Ти не хвилюйся, він навідує нас рідко, тільки за нагальної потреби. Зазвичай, так би мовити, його помічник переказує завдання та приносить йому звіти від нас.

Отже, він велика шишка. Це трохи засмутило, хотілося ще раз з ним зустрітися, адже дуже розлютився на мене, можливо допоможе повернутися додому. Залишившись на самоті, я спробувала уявити прямокутне ліжко біля стіни, кругле було дещо незвичне. Воно виникло саме там та саме з такими простирадлами як я хотіла. А до цього можна звикнути!

Раптом почувся писк та жіночий голос:

- Джорах бажає навідати Вас.

Схоже, що це промовляв комп’ютер чи що у них таке. Як впустити його не знала, тож очима шукала на дверях ручки, чи якоїсь кнопки, чи будь-що. Але вони були порожніми. Я навмання бовкнула:

- Відчини.

І це спрацювало! Двері розсунулися і до кімнати зайшов мій хм…чоловік? Мабуть, таки чоловік за їхніми законами. Він винувато став біля стіни:

- Пробач, що так відреагував. Просто ще жодна дружина не втікала від свого чоловіка, це мене образило. Але я збагнув, що ти з іншого світу і мені доведеться тебе завоювати і я готовий до цього. Чекатиму скільки потрібно.

Наблизилася до нього та взяла за теплу руку:

- Я не відмовляюся від тебе, просто це все так швидко і несподівано для мене. Хочу завтра піти з тобою на побачення.

На його обличчі засяяла посмішка. Він обійняв мене та тихо промовив:

- Заради тебе що завгодно, тільки розкажи, що таке побачення?

Моєму здивуванню не було меж. Невже у них і на побачення не ходять? Зібравшись зі словами спробувала пояснити:

- Це особлива романтична зустріч двох людей. На ній ми більше дізнаємось одне про одного.

Джорах удав, що зрозумів, хоч в це не дуже вірилося. Несподівано відчула дотик його губ до моїх вуст. Теплих, м`яких, з ледь відчутним присмаком м`яти. Він цілував мене пристрасно, жадібно, немов не міг насититись моїми вустами. Його руки сильніше стиснули моє тіло і я затремтіла від задоволення.