ГЛАВА 4. Халепа

          Артем підійшов до мене зі спини і обійняв. Його руки застигли на талії, а губи впилися в шию. З таким запалом і спрагою, що я аж зніяковіла. Ну, чого він? Мені незручно перед Лерою! Та й люди довкола. Дивляться на нас. А він зі своїми любощами лізе! Відчула, як почали палати щоки. Соромно…

          – Привіт, манюня, – прошепотів на вушко юнак. – Скучив дуже!

          – Емммм, привіт, – я розвернулася, навмисно, щоб звільнитися від його рук. – Знаймося, моя подружка – Валерія. Це – Артем…

          – … твій хлопець, – закінчив замість мене речення Артем, широко всміхнувся і притягнув мене до себе. Я розгублено всміхнулася. Взагалі-то, я не так хотіла сказати.

          – Приємно познайомитися, – майже одночасно мовили вони і ввічливо всміхнулися одне одному. Я піймала на секунду погляд Лери. Здається, вона не в захваті від Тьоми. Але для годиться робить радісне обличчя. Ох, ці манери!

          – Ну, то що, Поль? – Валерка хитро примружилася. – Поміряєш сукню?

          – Не знаю… – промимрила в пів голосу я.

          – Артем, ти що скажеш? – подруга звернулася до хлопця, який все ще притискав мене до себе, міцно тримаючи руку на моїй талії.

          – Ну, а чого б і ні? Ходімо, дівчатка! – він взяв мене за руку і впевненим кроком попрямував до скляних дверей крамнички.

          Я озирнулася назад. Лерка підморгнула. Ця мала лисиця щось задумала?

          Молода темноволоса продавчиня сиділа за столиком і гортала каталог з продукцією «Оріфлейм».  Підвела голову і ми зустрілися з її байдужим поглядом. Оцінююче пройшлася по нашій компанії. Підвела нафарбовані брови у подиві. Невдоволене обличчя давало зрозуміти, що ми в цій крамниці не бажані гості. Заради годиться сухо привіталася. Ну, звичайно! Прийшли дві малолітки в компанії молодого хлопця. Що з нас візьмеш? В такий бутік ходять кралечки з папіками.

          – Привіт! – радісно проспівав Артем до неї. Дівчина відморожено кивнула. Справжня Ельза. Хлопець підійшов до манекена. – Дайте нам оце приміряти. Ось на цю красуню, – він повернувся до мене і підморгнув.

          – Сукня в одному екземплярі, – надмірно мовила продавчиня до Артема. – Розмір есочка. І її вартість… – вона презирливо глянула на нас. – Не на ваші гроші.

          Час йти звідси. Не дивно, що ця дівчина так на нас реагує. Ні я, ні Лерка не можемо позволити навіть сумку придбати в цій крамниці. Я поглянула на цінники. Три тисячі?! Вони сказилися? Як маленька сумочка може коштувати такі гроші??? Вона що, виготовлена з рідкісної тварини – шкіри молодого дермантина?

          – Дівчино, хто так спілкується з людьми? – виступила Лерка. – Звідки ви знаєте, скільки в нас грошей?! Хіба не так, Артем? Я ж кажу правду? Купити цю сукню Полінці – для тебе раз плюнути?

          Я поглянула на хлопця. Було помітно, що її слова застали його зненацька. Очі металися з дівчини з журналом на Лерку.

          – Йдемо геть, – прошепотіла я Артему. – Мені не по кишені такі вбрання.

          – Манюня, я хочу, щоб ти приміряла цю сукню, – він поцілував мене в скроню і мені ще більш стало не по собі.

          Продавчиня прицмокнула і з невдоволеною пикою відірвала свій зад від стільця. З демонстративним видом підійшла до манекену, щоб звільнити його пластикове тіло від сукні.

          – Пройдіть до примірочної, я зараз підійду, – зиркнула на мене дівуля. Ой, та не зроблю я нічого з цією шматою!

          Лерка переможно всміхнулася. А я стояла, як статуя в променях заходу сонця. Нерухомо. Подружка вхопила мене за руку і поволокла кудись в бік. За мить, опинившись перед невеличкою комірчиною, яка засувалася шторкою, я зрозуміла, куди ми прийшли. Як вона так швидко зорієнтувалася, де тут примірочні?

          – Йди роздягайся, – Валерія штовхнула мене в спину і я зайшла всередину.

          Скинула з себе футболку і спідницю, залишившись в самій нижній білизні. За кілька секунд продавчиня обережно відсунула шторку і приєдналася до мене. Я зніяковіла. Мене крім мами ніхто не бачив роздягненою аж настільки. Я присоромлено опустила очі.

          – Обережно з блиском, – сказала дівчина. Я вийняла з рюкзака сухі серветки і витерла губи. – Руки догори, – я скинула руки в повітря і вона допомогла мені одягнути сукню. Защепила обережно приховану в шві блискавку на боці.

          – Хм…лягло ідеально, – сказала вона і вийшла за шторку.

          Я поглянула в дзеркало. Звідти на мене дивилася чарівна незнайомка у вишуканій сукні. Струнку фігуру прикрашав червоний атлас. Я покрутилася в різні боки, обзираючи себе. Ліву ногу прикрашав виріз вище коліна. Вау! А це красиво! Я піднялася навпочіпки, ніби була на підборах. Підібрала догори волосся. І всміхнулася. Мені надзвичайно подобалося своє відображення! Аж в грудях затріпотіло.

          А потім погляд впав на цінник, що був причеплений на одну з бретельок. ЩОООО??? П’ять тисяч двісті гривень?! Мама рідна! В мене зимове пальто на пуху дешевше! Я аж забула, як дихати!

          – Поль, виходь! Покажися нам! – голос Лерки змусив мене повернутися до тями. Її обличчя з’явилося в маленькій шпаринці. – Огоооооо! – вона рвонула шторку, відчиняючи її навстіж.

          Я зробила декілька обережних кроків. Боялася рухатися в цій сукні, щоб не дай Боже, пошкодити її.

          – Манюня, ти краще за будь-яку зірку Голівуду! – його очі горілі пустотливими вогниками і пускали бісики. Він наблизився і взяв мене за руку. Підвів її вверх, щоб я покрутилася. Широка долівка сукні розійшлася в сторони, утворюючи купол. Коли я зупинилася, тканина м’яко лягла до долу, вкриваючи мої ноги приємною прохолодою.

          – Поля, ти така чарівна в цій сукні! – Лерка всміхалася. – Артем, – вона заклала руки на грудях і поглянула на хлопця, який стояв поруч зі мною. – Твоя дівчина неймовірна красуня! І на випускному їй бути виключно в цій сукні!

          – Не сперечатимуся, – він провів рукою по моїй спині, і неквапливо опустив її на сідниці. Стиснув, що я аж підскочила. Кинула на нього невдоволений погляд, але він й бровою не повів. – Ми беремо, – сказав він до продавщиці.

          Здивування торкнулося не тільки мене, але й її. Обличчя продавщиці видовжилося, а рот відкрився. Хотілося сказати їй: що, коза, з’їла?! Але я настільки була ошарашена словами Артема, що просто кліпала. Тільки Лера ствердно кивнула. От хитрюга! Тепер я зрозуміла її план.

          Я в розгубленості пройшла назад до примірочної. Слідом за мною процокотіла туфлями по кахлю продавщиця. Обережно звільнила мене від сукні і не скриваючи свого подиву зникла з поля мого зору. Я швиденько одягнулася. Досить на сьогодні показувати чужим людям себе без одежі! Раптом Артем надумає зазирнути сюди? Сіла на маленький стілець, щоб взутися. Поки натягувала шкарпетки і зав’язувала шнурівки, думала над ситуацією. Невже це насправді відбувається зі мною? Тьома точно не збирався купляти мені цієї сукні. Лерка взяла його на «слабо» і так вправно обкрутила! Справжня жінка. Я так не вмію. А от Артем попав сам в свої сіти. Вирішив повимахуватися перед дівчатами і попав в капкан своїх же понтів. І що я маю тепер робити? І сукню дуже хочеться. І незручно отримувати такого коштовного подарунка.

          – Поль, ти там заснула чи що? – покликала мене Лерка.

          Окей, йду. Взяла наплічник. Вийшла в зал, де побачила подругу з усміхненим обличчям і хлопця, який переминався з ноги на ногу. В руках він тримав чорний паперовий пакет з обновкою для мене.

          Наша трійця вийшла з крамнички. Ми покинули торговий центр, пройшлися тротуаром до Тьоминої машини. Подумати тільки, її колір ідеально співпадає з сукнею в паперовому пакеті. Я ще й досі не могла повірити, що все відбувається насправді і мені це не наснилося.

          – Тримай, манюня, це твоє, – Артем простягнув мені пакунок, як ми опинилися поруч з машиною. Він зупинився. Дістав з кишені ключі, натиснув на брелоку сигналізацію. Почулися два короткі звукові сигнали, а потім клацнули дверні замки.

          – Дякую, – зніяковіло сказала я і взяла пластикові ручки в долоню. Майже нічого не відчула, настільки сукня була легенькою.

         – А поцілунок? – хитро примружив очі хлопець. Всміхнувся.

          Еммм…. Я засоромилася. Поглянула на Леру. Вона зробила вигляд, що її страшенно зацікавили будинки, що стояли через дорогу. Ну, не можу я отак при людях цілуватися! Артем очікував. Що ж. Хіба ж інші дівчата не обдаровують своїх хлопців гарними поцілунками на знак вдячності за усіляки приємні речі, які ті для них роблять? Хіба я не дівчина Артема? Зробила усміхнене обличчя, підійшла до нього впритул і поцілувала в щічку.

          – І це всеееее? – невдоволено буркнув Тьома. – За такий подарунок можна нагородити щедрішим поцілунком. Я, до речі, виклав за нього ті гроші, за які б мав купити нову резину для своєї ласточки. Тому…

          Він шарпнув мене до себе і впився вимогливим поцілунком до моїх губ. Руки стискали мої сідниці, а язик нагло хазяйнував в роті.

          – Це зовсім інша справа, – реготнув він, нарешті відпускаючи мене зі свого полону.

          Боже, як соромно перед Леркою! Я не знала куди сховати очі. Важко дихаючи, відступила подалі від збудженого Артема. Його наполегливість в ці хвилини, коли поруч стояла подруга, а навколо сновигало купу людей мене розсердила. Я хотіла гримнути Артема тим пакетом по голові! Але ж блін! Він придбав цю сукню для мене. Пожертвував гроші, які тримав для купівлі нових шин для своєї автівки. Фух. Треба вгамуватися. Стиснула кулаки, щоб стримати свій гнів. Зобразила на обличчі, щось схоже на посмішку.

          – Тьома, підкинеш Леру додому? – спитала я, коли ми всі сіли в авто.

          Він ствердно кивнув, слідкуючи за дорогою. Вже за п’ятнадцять хвилин Артем зупинив авто під її під’їздом. Вона помахала мені на прощання і втекла додому. Не встигла Лерка зникнути за металевими дверима, як мій телефон заграв мелодією. Невже щось забула сказати? Я вийняла гаджет з бокової кишеньки рюкзака. Мама!

          – Привіт, мамусю! – радісно мовила я, як тільки прийняла дзвінок. Мої губи самовільно розтягнулися в усмішці.

          – Привіт, донечка! Як ти? Як справи?

          Від голосу найріднішої людини в грудях все стиснулося! Я так скучила за нею!

          – Все чудово, мам! – я крадькома поглянула на парубка. Він сидів впівоберта, впершись ліктем в кермо, спостерігаючи за мною. – Мам, давай я наберу тебе за десять хвилин? Буду вдома і ми поговоримо. Добре?

          – Гаразд, сонечко. Чекаю на дзвінок! – сказала мама і завершила розмову.

          – Тьом, мені додому треба, – я поглянула на хлопця і побачила, що він криво дивиться на мене. – Що таке? Чого ти такий кислий?

          – Та бляха-муха, манюня! Я хотів ще побути з тобою! – він поклав долоню мені на коліно і стиснув. – Я так скучив…

          Артем поліз до мене з поцілунками. І знову його руки поповзли моїм тілом, обмацуючи груди. Скільки можна?! Я вже втомилася за сьогодні від надмірної уваги.

          – Послухай… – я заледве відкараскалася від нього і полегшено зітхнула, коли він дав мені спокій. – В мене зараз трішки обмежено з часом. Давай другим разом, окей? – я поцілувала його в щічку. – Дякую за сукню!

          ***

          Того вечора я розмовляла з мамою більше, ніж пів години. Розповіла про подарунок від Артема, поділилася хвилюваннями стосовно цього. На що почула відповідь, що це нормально, коли хлопець, який залицяється до дівчини, робить їй подарунки. Я раніше ні з ким не зустрічалася, тому надмірну увагу хлопця до себе сприймала з недовірою і обережністю. Не знала, як поводити себе. Мама заспокоїла. Говорила, що головне, не дозволяти робити того, чого не хочеш. Просила не робити дурниць. Хоча й вірила в мою світлу голову і тверезий розум.

          Два останні тижні школи пролетіли, як одна мить. Мої дні були насичені підготовкою до ЗНО, відвіданнями танцювального гуртка і телефонними розмовами з мамою.

          З огляду моєї завантаженості, Артем вирішив щодня забирати мене після школи. Щоб принаймні бодай таким чином ми з ним могли бачитися. Дівчата-однокласниці заздрили, що я зустрічаюся з хлопцем з багатої родини, їжджу додому на іномарці. Мені самій почала подобалася його увага. Я вже навіть звиклася з його жадібними поцілунками. Ну, майже. Якась частина мене ще й досі противилася його бажанню затягнути мене в ліжко. Я так йому і сказала, що не готова до сексу. І він погодився почекати. Це мене тішило. Принаймні, мені стало легше перебувати поруч з ним наодинці. Бо до цього часу я підозрювала, що Артем зі мною тільки заради того, бо хоче отримати мою цноту.

          Травень, школа, ЗНО залишилися позаду. Я успішно пройшла тестування і з чудовим настроєм готувалася до випускного вечора. Тато припинив водити додому усіляких чоловіків з вулиці. Та й друзі, з якими він полюбляв перекинути чарчину-другу, дуже рідко до нас заходили. А все чому? Бо я поскаржилася бабусі на нього. Його мама влаштувала йому таку взбучку, що він став шовковим. Правда, це стосувалося тільки пияцтва вдома. Тепер він випивав деінде, і приходив додому ледве теплий. Дякувати богу, він одразу завалювався спати і не зривав свою злість на мені.

          Батьківській комітет нашого класу вирішив влаштувати святкування випускного в кафе. Так чудово співпало, що погода на початку червня та й власне, в потрібний для нас день, стояла тепла і сонячна. Я вдягла червону сукню – подарунок Артема, під неї підібрала комплект червоної мереживної спідньої білизни. Чорні босоніжки, які я придбала тиждень тому на мамині гроші, ідеально пасували до клатчу. Волосся гарно зібране догори, в акуратну зачіску. Чотириста гривень відвалила за неї! Але я в захваті від отриманого результату. Нігтики з красивим кровавим манікюром, а на обличчі вечірній макіяж. Червона матова помада лежить на вустах і вабить не менше, ніж мій образ в цілому.

          Все було ідеально! Крім тієї неприємності, що мама була відсутня на моєму святі, та й тато не прийшов. Я була самотня в цей святковий день. Але я намагалася не думати про це. Поруч весь час крутилася Лера. Вона жартувала і весь час сміялася. Від чого і мені ставало добре на серці, і її сонячне обличчя додавало хорошого настрою і мені. Та й Сашка не зводив цілий вечір з мене очей. Ми все-ще не звертали уваги одне на одного. Навіть перекинулися парочкою слів, так поміж справ. Я вже й не відчувала до нього ніякої злості. Напевно, все вирішував той факт, що сьогоднішній день – останній, коли я бачуся з Федорівим.

          Ближче до одинадцятої розпочалися танці і веселощі. Батькі, які сиділи в сусідньому залі, вже дещо захмелівши, танцювали з вчителями серед молоді. Розпашілі, ми з Лерою вибігли на двір, подихати свіжим повітрям. Я відчувала, як палають щоки. Сашка стояв неподалік з іншими хлопцями, і кидав на мене зацікавлений погляд. Це тішило. І якось відгукувалося приємними хвилями в грудях. Ловити зацікавлені погляди парубків виявляється неймовірно приємно!

          Несподівано під кафе під’їхала знайома червона іномарка. Артем. Я й забула, що він обіцяв навідатися до мене ближче до півночі. Водійські дверцята відкрилися і хлопець вийшов з машини.

          – О, твій красунчик намалювався, – сказала Лерочка і всміхнулася. – Давай, тільки не пропадай на довго.  Я тебе прикрию.

          Я скорчила кумедну гримасу. Під пильними поглядами хлопців пройшлася до машини. Артем обійняв мене, поцілував. Запах алкоголю вдарив в носа. Він пив? Я здивовано поглянула на хлопця.

          – Ух, яка тииии… – присвиснув він, обзираючи мене згори до низу. – Слів немає…культурних! Блін, манюня! Я палаю!

          – Ходімо, відійдемо, – я взяла його за руку і пішла подалі від центрального входу, бажаючи уникнути зацікавлених поглядів однокласників. Ми підійшли до широких кущів, серед яких затишно розташувалася лавка. Цей затишний куточок скромно розташувався в темряві і тільки кам’яна доріжка, якою ми сюди дісталися, була єдиною місциною, куди потрапляло світло з вікон кафе.

          Артем часу не гаяв. Одразу ж вхопив мене і притулив до себе. Губи вп’ялися в шию, цілували плечі. Руки блукали тілом, як навіжені.

          – Ох, манюня…я божеволію від тебе… – він шепотів, важко дихаючи. Його гарячий подих обпікав, а шалене бажання лякало. Руки поповзли до бретельок і наполегливо почали знімати їх з плечей.

          – Артем, припини… – я намагалася забрати його руки, але він не слухав мене.

          Він міцно обхопив мене за талію однією рукою, а інша пробралася до розрізу на нозі і полізла до стегна. Я й незчулася, як його пальці добралися до трусиків.

          – О, я дуже хочу потрапити туди… – він вчепився губами в мої губи і загарчав. – Ну ж бо, манюня, не пручайся. Я ж знаю, що ти мене також хочеш…

          – Ні, ні, ні!!! – я відштовхувалася, гримала його кулачками по грудях, але сили були не рівні. – Я не хочу…не хочу…зупинися, благаю…

          Мої слова тонули в моїх же схлипах. Артем не чув моїх слів. Байдуже йому було і на мої сльозі.

          – Не пручайся, манюня, – він прикрив долонею мій рот. – Тобі буде приємно, от побачиш.

          Він повалив мене на траву і завалився зверху. Господи! ГОСПОДИ!!! Тільки не це!!!