ПРОЛОГ

Коли я вперше побачила цю будівлю ще маленькою дівчинкою, вона дуже сильно мене вразила своїм незвичайним виглядом. Це було щось нове, зовсім не схоже на навколишні сірі дев'ятиповерхівки радянських часів. Цікава форма, облицювання насичено-синього кольору та гарний газон з лавками біля входу – все це притягувало погляд, і щоразу, проїжджаючи повз, я з відкритим ротом розглядала диво архітектури, зведене в нашому районі.

- Мамо, а що тут знаходиться? - запитала я якось, проїжджаючи на задньому сидінні нашої старенької «четвірки».

- Це пологовий будинок. Місце, де народжуються діти.

Мені було років шість, але з того дня я мріяла, щоб мої діти народилися саме в цьому красивому пологовому будинку у формі метелика. Звичайно, моїм дитячим думкам було ще дуже далеко до розуміння, що при народженні дитини архітектура будинку пологового будинку не відіграє взагалі жодної ролі. І ще далі мені було до розуміння, що пологовий будинок – це не тільки радість, не тільки поява дитини, але також біль, сльози, а іноді й дуже тяжкі втрати.